.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
Ми - Європейці: реальність та перспективи
Євросоюз – союз незалежних демократичних країн має свій прапор та гімн.
Історія створення прапору починається у 1955 році. Тоді
Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та
сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим
представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для
захисту прав людини та збереження європейської культури. У той час Рада Європи
підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній
варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має
нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях «12»
є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість
місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й
символом єдності.
Так народився європейський прапор, який
представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як
символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом
років, незважаючи на розширення ЄС.
Пізніше Рада Європи закликала інші
європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив
Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з
початку 1986 року.
У широкому значенні
– це гімн не лише ЄС, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії,
яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії
Бетховен поклав на музику слова «Оди радості», написаної у 1785 році Фрідріхом
фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і
Бетховен.
У 1972 році Рада Європи (та сама
організація, яка розробила дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську
тему «Оди радості» як свій гімн. Без слів, універсальною мовою музики, гімн
виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.
У 1985 році гімн було схвалено як
офіційний гімн ЄС. Втім він не має на меті замінити існуючі національні гімни
європейських країн. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в
усьому розмаїтті національних відмінностей.
ЄС не спирається на
жодну з моделей національної держави: не є ані федерацією, ані конфедерацією, а
винятковим зразком об’єднання, у якому держави-члени виступають як незалежні та
суверенні суб’єкти, які об’єднують свої можливості у багатьох сферах, де мають
спільні інтереси.
Об’єднання суверенності держав-членів означає,
що вони делегують частку власних повноважень в прийнятті рішень європейським
інституціям, які створені для того, щоб рішення з конкретних питань, які мають
спільний інтерес, затверджувались демократичним шляхом на європейському рівні. Політичні
інституції ЄС мають досить складний характер і унікальну специфіку. Основними
інституціями серед них є: Європейський Суд, Європейський Парламент, Рада
Європейського Союзу, Європейська Комісія.
Десять років поспіль відповідно до Указу Президента України від 8 грудня 2008 року проводиться Всеукраїнський тиждень права, який присвячений до Дня прав людини, проголошеного Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.
Головна мета – запобігання дитячій злочинності та забезпечення правового виховання неповнолітніх, створення позитивного іміджу, підвищення рівня довіри молоді до поліції.
Тож, цього тижня ювенальні поліцейські на всій території України проведуть тематичні заходи інформаційного, освітнього та виховного характеру в навчальних закладах, закладах культури, навчання, лекції, бесіди з дітьми, з питань захисту прав людини.
Пам'ятаймо ❗️ Права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої.
14 грудня в
Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на
Чорнобильській АЕС. Як зазначено в Указі
Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 р. № 945/2006 «…з метою
гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму
учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку
ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики
України…».
У багатьох
можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня -
Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14
грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.
Справа в тому, що 30 листопада 1986 р.
було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком
Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про
те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.
Ті, хто вважають 14 грудня своїм
святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники
ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р.
громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників
держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації
чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але
ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно
дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися
вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій,
але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.
Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких - недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.
Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР. Можливо, Україна стане автором доброго почину, і День ліквідатора з’явиться в Росії, Білорусі та інших країнах. Давайте пригадаємо, як це було…
Докотилась хвиля, мов луна, від Чорнобиля до мурів Львова, й породила іншу хвилю, що схожа на відлуння панахидне. Чую то молебень, то псалом... Це не святотатство, не блюзнірство. Докотилась хвиля до душі, що луною чорною озвалась. І сталося це літа Божого тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого. Було тихо-тихо й погожо... І сталося це літа Божого тисяча дев'ятсот вісімдесят шостого...
26 квітня 1986 року... Ця дата надовго
залишиться в пам'яті людства. Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою точкою
відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна сила
атома, яка вийшла з-під контролю, і як важко справитись з нею.
Не винен я, що все
те сталось,
Що
розкололась неба твердь.
Що
в золотом покриту галузь
Ми
атомну впустили смерть!
Д.Павличко.
Комунікаційна кампанія із такою назвою реалізується Представництвом ЮНІСЕФ в Україні та Урядом України в партнерстві з Першою леді України, Міністерством освіти та науки України та Міністерством охорони здоров’я України.
У межах цієї інформаційної кампанії для підвищення обізнаності дорослих і дітей щодо впровадження здорових харчових звичок розроблені креативні матеріали про важливість правильного харчування, а саме:
Українська хустка – традиційна, різна, легка, тепла… А ще, для кожного рідна.
Час спливає непомітно, життя розкидає нас по світах, а мамина хустка, як оберіг, як пам`ять роду, супроводжує і не дає забути історію, традиції свого роду-народу.
З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.
День української хустки — неофіційне щорічне свято, що відзначається 7 грудня з метою об’єднання жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Свято започатковане в Україні в 2019 році.
Онлайн квест до Дня української хустки
День Святого Миколая
6 грудня відзначаємо державне свято – День Збройних сил України. Це свято справжньої мужності, героїзму і відваги.
Наші захисники та захисниці кожен день мужньо боронять нашу рідну землю та захищають нас від російських загарбників.
Висловлюємо вам щиру подяку за героїчне виконання військового обов'язку, мужність і рішучість на полі бою.
Схиляємо голови перед пам'яттю героїв, які віддали своє життя за Україну. Ми завжди пам'ятатимемо їх подвиг.
Надію українців неможливо здолати, тому що віримо в Збройні сили України.
6 грудня, в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні сили України», українці відзначають державне свято — День Збройних Сил України — свято справжньої мужності, героїзму і відваги.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично, цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невіддільного елемента її воєнної організації. Восени – взимку 1991 року було підготовлено важливі документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних Сил України.
11 жовтня Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. Концепція визначала, що Збройні Сили України складаються з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили і Сили Протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські Сили.
Історія свята
6 грудня 1919 року — початок однієї зі славетних сторінок української армії — Першого зимового походу Дієвої армії УНР. У 1917 році постає Українська держава — спочатку як автономія у складі Російської імперії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка. Активні військові дії більшовиків проти молодої держави і перша окупація значної частини України московськими військами показали гостру потребу у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.
Військо формувалося на національних засадах і традиціях, рядові називалися козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як-от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційною була назва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частіше вживали скорочену назву «Військо УНР»), а також у наказах вживалася назва «Армія УНР», бойове ядро якої, що брало постійну участь у військових діях, називалося «Дієва армія УНР» — скорочено ДА УНР.
Після важких поразок у 1919 році в зіткненнях з російськими більшовиками і білогвардійцями, а також викошена епідемією тифу, Армія УНР разом із Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилася у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Головний Отаман зібрав військову нараду, на якій були присутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. Обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалося виробити спільного рішення. 5 грудня Симон Петлюра призначив командувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 грудня відбулася друга нарада, на якій головував прем’єр-міністр Ісаак Мазепа. Після довгих дискусій і суперечок було ухвалено одноголосне рішення ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупантові втрат і знищити, де це можливо, його окупаційний апарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточне рішення.
6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, які залишилися у строю і не бажали переходити на чиюсь зі сторін, під командою Михайла Омеляновича-Павленка (який був підвищений у ранзі до генерала) вирушили в рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бо почався з початком зими і протривав усю зиму, закінчившись 6 травня.
У Перший зимовий похід виступило за різними оцінками від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінки відрізняються через те, що протягом цих п’яти місяців тривали постійні бої і сутички, у яких армія зазнавала втрат, і так само армія поповнювалася за рахунок козаків, які опинилися в партизанських загонах у тилу більшовиків, а потім знову влилися в ДА УНР. Саме бойове ядро складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.
Історичне і стратегічне значення 3000-кілометрового Першого зимового походу ДА УНР, який почався 6 грудня, важко недооцінити. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не заміни більшовицької окупації на польську. Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала низку успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19.ІІІ звільнено Умань, 5.IV — Бобринець, 16. IV — Вознесенськ, де здобули багату військову здобич, козаки добре оділися і взулися, а головне — поповнили боєкомплекти. 22-25.IV армія вирушає у район Ананьїва і Балти, де надає суттєву допомогу повсталим селянам, а згодом вирушає на допомогу Галицькій Армії (у той час тимчасово перейшли на бік «червоних»), дві бригади якої виступили проти більшовиків. Загалом за час походу було близько 50 боїв.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. Писарівка Ямпільського повіту зустрілися з розвідувальними роз’їздами 2-ї стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. З цього приводу в рапорті Удовиченка Петлюрі читаємо: «Повсюди лунає гучний козацький поклик «Слава Україні й Головному Отаману Петлюрі, слава отаману Омеляновичу-Павленку, усій старшині й козацтву славної Дієвої армії!» Того ж дня 6 травня відділи 3-ї польської армії увійшли в Київ, а вже 8 травня у Києві відбувся спільний парад польських частин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічі Дієвої армії з українськими частинами, які вели наступ разом з поляками, її чисельність становила 4 319 осіб при 81 кулеметі та 12 гарматах.
Наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюри було засновано нагороду «Залізний хрест за зимовий похід і бої», що був єдиним бойовим орденом Армії УНР. Цим хрестом були нагороджені всі учасники Першого зимового походу, які іменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Знак ордена № 1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівці вище у командарма на грудях саме цей орден), № 2 — начальник штабу в Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник, № 3 — командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Загалом було нагороджено до 4 тисяч козаків і старшин. Лицарі ордена ухвалили рішення відзначати 6 грудня свято відзнаки Залізного Хреста.
Волею випадку чи збігом обставин саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України ухвалив закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР. У цей же день було затверджено текст Військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояків Армії УНР 70-річної давнини — визволення від більшовицької окупації України. У 2014 році рейди тилами російсько-терористичних військ здійснили сучасні військовослужбовці. Найбільш відомими стали рейди 95-ї ОАБр і 80-ї ОДШБр із приданими підрозділами, під час яких було виконано бойові завдання з деблокування оточених підрозділів ЗСУ і значно підірвано плани зі збройної агресії проти України.
День волонтера!
Щороку 5 грудня відзначають Міжнародний день волонтерів. Свято заснували ще 1985 року з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН.
В Україні волонтерський рух почався в 90-х роках, а офіційно його визнали 10 грудня 2003 року, згідно з Постановою Кабміну. Що побажати на День волонтера 2023 та як красиво подякувати тим, хто ніколи не проходить повз біду - у добірці нижче.
Волонтерство - це покликання. Небайдужість до чужої біди, співпереживання, особливий спосіб мислення. Це те, що гуртує волонтерів та веде їх вперед. Саме завдяки волонтерам сотні тисяч людей і тварин по всьому світу отримують необхідну допомогу.
Роль волонтерів в Україні зараз, під час війни, важко переоцінити. Волонтери - одні з тих, хто завжди стоїть за спиною військових та допомагає їм, а також українцям на окупованих територіях, часто ризикуючи власним життям.
Сьогодні волонтери - найпотужніша частина громадянського суспільства України, а волонтерський рух об'єднує всі міста й громади держави та всі соціальні групи. Це ідея, яка залучає до боротьби за свободу України мільйони людей із різних країн світу.
Торгівля людьми
У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш масових порушень прав і свобод людини. Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.
За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.
Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній “хаос” на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-транзит “живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.
За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.
Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, –– це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов’язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них - це так звані “діти вулиць”.
Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.
Проблема полягає в тому, що розслідування, та виявлення, таких злочинів - практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух “живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.
Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.
Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.
18 жовтня – Європейський день протидії торгівлі людьми Щорічно 18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми, мета...
