Гірчить Чорнобиль крізь роки...

 

Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. Пройшло тридцять років з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І вже  30 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

     Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, яка почала будуватися на території біля красуні річки Прип’яті. Невдовзі біля атомної станції виникло ціле місто енергетиків – Прип’ять, в якому середній вік жителів у 1986 році становив 26 років. Місто швидко розбудовувалося: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини… Це було місто – сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

     В 1986 році на Чорнобильській атомній станції працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна станція в Європі. Це мала бути гордість України, але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

      26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

    Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій тридцятирічної давнини

У класі проведена година спілкування " Гірчить Чорнобиль крізь роки..."